![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png){kind=small}
Критика ефіродинаміки
З ефіродинамікою В.Ацюковського я зіткнувся десь біля 1990 року, тоді вона тільки з'явилася. Вже не пам'ятаю, де саме – інтернет до нас, в принципі, тоді вже доходив, але у мене його ще не було, та й інтернет тоді був ще геть не такий, як зараз. Здається, прочитав статтю в якомусь паперовому журналі і за наведеною адресою замовив поштою паперову книжечку.
Ідея газоподібного ефіру, з вихорів якого збудовано все і яка наочно пояснює всю фізику від квантової механіки до будови галактик, звісно, вражала. Тим більше що я тоді якраз пройшов курс фізики (базовий, для прикладних математиків), якого вистачило, що розуміти всі концепції, але не вистачало, щоб ретельно перевірити обчислення. Але ж базові формули електродинаміки та квантової механіки таки нагадують гідродинамічні, вірно? Тож ефіродинаміку я не відкинув, хоча й не прийняв всією душею (бо розумів свою некомпетентність). Але запам'ятав.
Все ж у мене залишалися питання щодо стабільності протонів, їхньої тотожності, відсутності самозародження нових електронів тощо. Але автор якось переконливо підкріплював обрахунками, що все так і має бути, як є. Ну ок.
Але от днями я трапив на чудову книжку "Критика ефіродинаміки" (А.Борун), де критик ретельно розбирає помилки, підтасовки та несподівані побічні наслідки ідей Ацюковського. Ну й в результаті від запропонованої теорії не залишається геть нічого.
При тому самі-то ідеї все ще вражають, і як основа якогось фантастичного твору були б ну дуже добрі. Власне, в видатному романі "Должность во Вселенной" В.Савченко й описує схожу модель вихорів (але щонайменш чотиривимірну). Там теж не все реалістично, але фантастиці це дозволено :)
Ідея газоподібного ефіру, з вихорів якого збудовано все і яка наочно пояснює всю фізику від квантової механіки до будови галактик, звісно, вражала. Тим більше що я тоді якраз пройшов курс фізики (базовий, для прикладних математиків), якого вистачило, що розуміти всі концепції, але не вистачало, щоб ретельно перевірити обчислення. Але ж базові формули електродинаміки та квантової механіки таки нагадують гідродинамічні, вірно? Тож ефіродинаміку я не відкинув, хоча й не прийняв всією душею (бо розумів свою некомпетентність). Але запам'ятав.
Все ж у мене залишалися питання щодо стабільності протонів, їхньої тотожності, відсутності самозародження нових електронів тощо. Але автор якось переконливо підкріплював обрахунками, що все так і має бути, як є. Ну ок.
Але от днями я трапив на чудову книжку "Критика ефіродинаміки" (А.Борун), де критик ретельно розбирає помилки, підтасовки та несподівані побічні наслідки ідей Ацюковського. Ну й в результаті від запропонованої теорії не залишається геть нічого.
При тому самі-то ідеї все ще вражають, і як основа якогось фантастичного твору були б ну дуже добрі. Власне, в видатному романі "Должность во Вселенной" В.Савченко й описує схожу модель вихорів (але щонайменш чотиривимірну). Там теж не все реалістично, але фантастиці це дозволено :)