День вісімдесятий

На Осокорках тихо, у мене все гаразд. День був сповнений роботи. Трохи покодив. Якось з цим у мене встановився режим "день втратимо, за п'ять хвилин долетимо" – кілька днів міркую (навіть не детально, а так, взагалі), потім за годину роблю черговий чималий шматок.

Чогось вчора зажурився, хоча, здавалося б, все тут вже досить добре і покращується далі. Тож замислився про відкат, який може трафити багатьох після перемоги. Якщо ви переживали несподівану розгубленість та сум після завершення тривалого навчання або багаторічного проекту, то ви знаєте, як це. Спочатку, звісно, ми всі дуже зрадіємо. А от потім оце багатомісячне напруження почне відпускати, і назовні полізе все, що зараз психіка відкладає як другорядне, бо не на часі. Втрата орієнтирів та сенсів (хоча, здавалося б, чого це, от же вони всі на місці, куди й прямували) – це тільки частина.