День вісімдесят дев'ятий

На Осокорках тихо, у мене все гаразд. Сирени тривають, вже як давно звичний фон, ніхто не сіпається. Продовжую тупити та апатично депресувати; тим часом практика відновлюється швидкими темпами.

Л – логіка

Думаю про незрозумілу мені логіку.

От, наприклад, під час повітряної тривоги рух поїздів метро київськими мостами зупиняється (і тоді можна добряче встряти, як не пощастить). Весь інший рух мостами триває: пішохідний, автомобільний, міська електричка... Зупиняють тільки метро, хоча, очевидно, всіх може трафити з однаковою ймовірністю. Але метро зупиняють.

Коли люди трохи оговталися з початку війни, почали й гуляти довкола озер біля мого дому. Потім вийшла заборона гуляти зеленими зонами, і до озер досі не пускають. Хоча більшість паркових зон вже відкриті, включно з величезним лісопарком Партизанської слави. І бойових дій біля нас тут не було, і люди ж гуляли, тож якби хтось там наробив розтяжки, то вже підірвалися б. І у відкритих парках хтось так само може наробити нові розтяжки, як заманеться. Але туди можна, а до озер ні.

Л – логіка.