День дев'яносто перший

На Осокорках тихо, у мене все гаразд. Працюю, туплю. Перебуваю у класичному кризовому стані втрати сенсів: те, що було раніше – або досягнуто, або втратило актуальність; що там попереду – невідомо, і очікування скоріш бентежать, ніж надихають; а я тут зараз ще живий і треба з тим якось жити. І це я ще не додаю війну до особистого стану.