День сто перший

На Осокорках тихо (вчора щось бухкало – мабуть, десь розмінували), у мене все гаразд. Працював, тупив, спав. Вже відчиняю вдень вікна настіж. Вже летять комарі (зазвичай вони рідко долітають до мого двадцять п'ятого поверху, бо наїдаються нижче, але схоже, що наразі нижче їм ще не вистачає).

Продовжую хандрити. Згадую історію, яку подеколи розповідаю клієнтам, про кицьку, якій болів живіт. Вона з шипінням бігала квартирою: шукала місце, де не боляче...

Чекаю на перемогу.