День сто сорок другий

На Осокорках тихо, у мене все гаразд. Працював, гуляв.

Щось почав сильно втомлюватися. Сплю по одинадцять годин, і міг би більше.

Чекаю на перемогу.

Театр безпеки

Хочу прояснити свою позицію щодо законопроекту № 7546 про кримінальну відповідальність щодо роботи під час повітряної тривоги (і як він стосується психотерапевтів). Бо вже накопичилося з кількох джерел та від розмов з колегами.

У працівників безпеки (інформаційної, транспортної тощо) існує поняття "Security theater". Театр безпеки – це заходи, які створюють ілюзію підвищеної безпеки, але насправді створюють лише незручності для тих, кого нібито захищають, насправді ніяких загроз не зменшуючи. Зі свіжих прикладів: таким театром безпеки були локдауни та більшість антиковідних заходів; широко відомі театри безпеки для авіапасажирів; взагалі прикладів багато.

Психотерапевт має під час сесій, поза іншим, забезпечувати фізичну безпеку клієнтів під час очних сесій. Ця вимога насправді доволі обмежена і означає, що психотерапевт робить все можливе, щоб під час сесії ніхто не увірвався до кабінету, не побив, не згвалтував, не пограбував та не викрав клієнта. Ключове тут "все можливе". Я можу обрати офіс (чи власну квартиру), де двері міцні та запираються, і куди майже ніколи не заходять випадкові люди. Але я, наприклад, безсилий проти групи озброєних людей, які ті двері винесуть. Я безсилий проти (дуже малої, але не нульової) ймовірності, що під час сесії у наше вікно прилетить ракета. Ключове: я в принципі не можу забезпечити клієнтові більшої безпеки, аніж маю сам.

Отже, насправді, реально я можу (та повинен) забезпечити тільки заперті двері у приміщенні, де не очікую озброєного вторгнення, та перевірити, що клієнт усвідомлює загальний рівень небезпеки оточення й обирає перебувати у цьому оточенні.

В ситуації війни, як ми бачимо щодня, прилетіти може будь-куди та будь-коли. Дещо підвищена небезпека у місцях скупчення людей (типа людних майданів, набережних, парків, ТРЦ та театрів), бо росіяни намагаються поцілити саме туди, але психотерапевтичні офіси в таких місцях не влаштовують. Всі відомі мені офіси розташовані в житлових будинках.

Отже, відмова від очної роботи (підкріплена законопроектом, якщо його приймуть) є тим самим театром безпеки, бо насправді в офісі клієнт перебуває не в більшій небезпеці, аніж при роботі онлайн зі своєї квартири чи машини з будь-якого місця на території України (куди може прилетіти в точності так само).

Що я повинен робити як психотерапевт – це підкріплювати здатність клієнта робити власні усвідомлені вибори та поважати ті вибори. Тобто переконатися, що сигнали тривоги з офісу чутно, і не перешкоджати клієнтові ані терміново вибігти під час сесії до укриття, ані змушувати його вибігати. Бо тоді я перебираю на себе ту особисту відповідальність, яку маю плекати у клієнта.

Я також поважаю позицію колег, які усвідомлено відмовляються від очної роботи в Україні, бо не можуть надати клієнтам більшої безпеки, аніж це роблять ЗСУ. Тут тільки важливо усвідомлювати, які свої потреби та переживання я обслуговую, коли обираю, чи ходити мені в театр безпеки, чи ні.