День триста сорок дев'ятий

На Осокорках тихо, у мене все гаразд.

Чекаю на перемогу.

The Orthogonal

Грег Іган – один з моїх улюблених авторів. Він чи не найкращий популяризатор складної фізики засобами наукової фантастики; завдяки йому я отримав наочне уявлення щодо квантової невизначеності ("Карантин") та п'ятивимірного простору ("Діаспора"). А тепер от дістався до трилогії "The Orthogonal" ("Ортогональний Всесвіт") та кілька днів захоплено читав про світ з дещо іншими фізичними законами (вони живуть у світі з позитивно-визначеною рімановою метрикою, де часовий вимір абсолютно еквівалентний просторовим, а не протилежного знаку, як у нас). Цікаво було слідкувати за відкриттями тамтешніх вчених та розуміти, в яких місцях вони схожі на наші, а де відрізняються (для повного задоволення потрібно знати основи релятивістської теорії та квантової фізики).

Все це загорнуто в досить захоплюючий сюжет, який нагадує космічну фантастику 1950-70 років (ту, де космічні подорожі тривають багато років чи поколінь, а екіпаж в процесі робить відкриття та потроху перебудовує власний корабель) плюс дещо виробничого роману.

Книги, звісно, не позбавлені вад. Місцеві розумні мешканці мають радикально іншу анатомію та фізіологію, але поводяться цілковито по-людськи (то нехай, автор явно прагнув змалювати іншу фізику, а не іншу психологію). Автор виразно зловживає прийомом "персонажі зіткнулися з невирішально складною проблемою – кінець глави, початок наступної – вони вже якось все вирішили, сюжет прямує далі". Є питання, які він просто оминув, нібито їх там немає. Третя книга змазана і не така переконлива; автор чи то заплутався у власних побудовах, чи то йому набридло все це вигадувати, і він швидко все завершив (а то б вийшло не три, а п'ять-шість книг). Але все одно твір вражає.

Можливо, я так захопився тією трилогією ще й тому, що вона дозволяє ефективно втекти від тутешньої реальності в отой альтернативний Всесвіт.