Колективізація ґештальту
Friday, 3 June 2022 23:11![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png){kind=small}
andrzejnПісля коментів до нещодавного фейсбучного посту про своїх та тимчасових союзників думаю про місце ґештальт-підходу в ситуаціях, коли для загального виживання (або нехай навіть менш пафосно, просто для спільного комфорту) треба посунути певні власні потреби нижче групових цінностей.
Ґештальт справді виникав як індивідуалістичне вчення, як опис індивідуальних психічних процесів – і, відповідно, фігурою того раннього базового ґештальту були саме особисті потреби, їхнє виявлення та задоволення. І славетна ґештальт-молитва Перлза є індивідуалістичною відповіддю на групоцентричну молитву Мартіна Лютера Кінга, https://unkle-fuka.livejournal.com/91481.html
Тільки потім необхідність працювати з парами, групами та колективами розширили модель до інтерактивного циклу досвіду, групового self, self ситуації, емержентного self тощо. Але цю частину теорії (яка вже не від Перлза, а від його послідовників) викладають пізніше, не всім і не так детально, тож не всі на ній фокусуються. Деякі ґештальтисти, на жаль, так навіть і залишаються на егоцентрично-індивідуалістичній позиції, що в практиці, що в житті.
Насправді сучасний ґештальт, скоріше, насамперед польовий та груповий, де особистий self-процес є тільки частиною загального поля, не існує окремо від нього, не має власних відокремлених потреб, ідентичності, цінностей, які б не витікали з оточення та не трансформувалися пластично разом з оточенням. (Всі ми бачили свіжий сумний приклад етичного падіння російських колег, бо вони існують в російському колективному полі та, за поодинокими винятками, не в змозі від нього відокремитися).
Тобто. Якщо колективні цінності привласнені та поставлені вище за індивідуальні (які насправді теж не індивідуальні, а просто належать іншій, меншій групі), то це не протирічить ґештальт-підходу. Йому протирічить якраз спроба ігнорувати потреби фона (який, як відомо, надає сенс поточній фігурі та завжди багатший та сильніший за фігуру).
Може бути цікавою вправою розглядати себе взагалі не як індивідуальну особистість, а як поєднання різноманітних групових процесів. Це вивертає мозок не менше, ніж усвідомлення психіки не як об'єкту, а як процесу, або відмова від поділу феноменів поля на зовнішні та внутрішні, або погляд на групу як на перебіг групових процесів без фокусування на індивідуальних переживаннях окремих учасників.
Ґештальт справді виникав як індивідуалістичне вчення, як опис індивідуальних психічних процесів – і, відповідно, фігурою того раннього базового ґештальту були саме особисті потреби, їхнє виявлення та задоволення. І славетна ґештальт-молитва Перлза є індивідуалістичною відповіддю на групоцентричну молитву Мартіна Лютера Кінга, https://unkle-fuka.livejournal.com/91481.html
Тільки потім необхідність працювати з парами, групами та колективами розширили модель до інтерактивного циклу досвіду, групового self, self ситуації, емержентного self тощо. Але цю частину теорії (яка вже не від Перлза, а від його послідовників) викладають пізніше, не всім і не так детально, тож не всі на ній фокусуються. Деякі ґештальтисти, на жаль, так навіть і залишаються на егоцентрично-індивідуалістичній позиції, що в практиці, що в житті.
Насправді сучасний ґештальт, скоріше, насамперед польовий та груповий, де особистий self-процес є тільки частиною загального поля, не існує окремо від нього, не має власних відокремлених потреб, ідентичності, цінностей, які б не витікали з оточення та не трансформувалися пластично разом з оточенням. (Всі ми бачили свіжий сумний приклад етичного падіння російських колег, бо вони існують в російському колективному полі та, за поодинокими винятками, не в змозі від нього відокремитися).
Тобто. Якщо колективні цінності привласнені та поставлені вище за індивідуальні (які насправді теж не індивідуальні, а просто належать іншій, меншій групі), то це не протирічить ґештальт-підходу. Йому протирічить якраз спроба ігнорувати потреби фона (який, як відомо, надає сенс поточній фігурі та завжди багатший та сильніший за фігуру).
Може бути цікавою вправою розглядати себе взагалі не як індивідуальну особистість, а як поєднання різноманітних групових процесів. Це вивертає мозок не менше, ніж усвідомлення психіки не як об'єкту, а як процесу, або відмова від поділу феноменів поля на зовнішні та внутрішні, або погляд на групу як на перебіг групових процесів без фокусування на індивідуальних переживаннях окремих учасників.
