Травматичний зграйний імунітет
Tuesday, 2 August 2022 09:06![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png){kind=small}
andrzejnБільшість людей переживають потенційно травматичні події, не утворюючи психічної травми. Психіка порається сама. У меншості травма формується – у когось з надчутливістю до тригерів, у когось з радикальною втратою чутливості.
Цей розкид індивідуальних реакцій, окрім користі для виживання виду (наступного разу хтось втече від найменших ознак небезпеки, хтось її проігнорує та кинеться битися – хтось да виживе), для зграйних видів додатково послуговує колективною пам'яттю, яка працює і без мови та розумності. З тих, хто вижили, надчутливі потім до самої смерті волають та застерігають решту від спроб повторити; нечутливі відморозки, взагалі-то небезпечні і для себе, і для оточення, першими кидаються ту небезпеку вбивати. Це практично так само, як індивідуальний імунітет, тільки на рівні зграї.
Цей механізм, як і імунітет, теж дає автоімунні збої. Коли зовні все довго триває добре та безпечно, головним джерелом небезпеки одне для одного стають самі члени зграї. І тут вже хто переважить серед травмованих. Якщо надчутливі – вони своїм воланням посилюють альтруїзм решти та блокують зростання внутрішньозграйного насильства (а потім деякі хитродупі співплемінники зловживають цим механізмом заради власних преференцій, але то вже інша історія).
Якщо ж серед травмованих колись випадково переважають відморозки – вони поширюють насильство, вибиваючи надчутливих, створюючи ще з дитинства нових відморозків та взагалі посуваючи в зграї міру того, що є нормальним. З часом така відморожена зграя гине, бо травматики не можуть конкурувати в загальній ефективності зі здоровими особинами, але певний час всім довкола стає кепсько. Що ми, власне, наразі й відчуваємо.
Цей розкид індивідуальних реакцій, окрім користі для виживання виду (наступного разу хтось втече від найменших ознак небезпеки, хтось її проігнорує та кинеться битися – хтось да виживе), для зграйних видів додатково послуговує колективною пам'яттю, яка працює і без мови та розумності. З тих, хто вижили, надчутливі потім до самої смерті волають та застерігають решту від спроб повторити; нечутливі відморозки, взагалі-то небезпечні і для себе, і для оточення, першими кидаються ту небезпеку вбивати. Це практично так само, як індивідуальний імунітет, тільки на рівні зграї.
Цей механізм, як і імунітет, теж дає автоімунні збої. Коли зовні все довго триває добре та безпечно, головним джерелом небезпеки одне для одного стають самі члени зграї. І тут вже хто переважить серед травмованих. Якщо надчутливі – вони своїм воланням посилюють альтруїзм решти та блокують зростання внутрішньозграйного насильства (а потім деякі хитродупі співплемінники зловживають цим механізмом заради власних преференцій, але то вже інша історія).
Якщо ж серед травмованих колись випадково переважають відморозки – вони поширюють насильство, вибиваючи надчутливих, створюючи ще з дитинства нових відморозків та взагалі посуваючи в зграї міру того, що є нормальним. З часом така відморожена зграя гине, бо травматики не можуть конкурувати в загальній ефективності зі здоровими особинами, але певний час всім довкола стає кепсько. Що ми, власне, наразі й відчуваємо.
