andrzejn | День сімсот тридцять перший

На Осокорках тихо, у мене все гаразд. Хоча подій, безпосередньо пов'язаних з війною, в моєму повсякденному житті давно вже мало, пінгаю надалі.

Десять років війни Росії з Україною. Два роки загострення тієї війни. Для порівняння: війна Радянського Союзу з Афганістаном тривала ті самі десять років, і за два роки по тому Радянський Союз розпався, хоча втрати його в тій війні, порівняно з теперішніми російськими, були мізерними.

Вражає, з якою інерційністю той заіржавілий паровоз набирає швидкість у своєму останньому шляху до прірви, і скільки там в нього ще тих цілих рейок попереду. Вже тридцять років як воно виразно котиться під гору, а я особисто помітив той рух тільки десять років тому, коли його точка неповернення вже була позаду. Але плюс: це одоробло вже нічим не загальмувати.

Чекаю на перемогу. Вона наближається.