День п'ятий

Тихий ранок зі звичною вже повітряною тривогою на світанку. Але у нас на Осокорках досі тихо. Я не ходжу ховатись в укриття – з мого двадцять п'ятого поверху доки спустишся, доки дійдеш... Тут або жити в тому підвалі, або лишатись у себе та бачити небо. Краще бачити небо. А ракета – дура, якщо вона не влучить (а сюди її вгатять хіба що помилково), то безпечно. А росіян з Києва вчора вибили.

Через добову комендантську годину сидів вдома. Клієнтів тимчасово поменшало вдвічі, бо хто в укритті, хто в селі з поганим зв'язком, а хто на всяк випадок зараз береже гроші. (Сходив, сплатив консьєржці за чотири місяця наперед. Зараз багато мешканців в евакуації, за березень сплатити не можуть, а консьєржкам жити теж треба). Отже, вільного часу досить.

До речі, багато кому з клієнтів зараз покращало. Відомий ефект: коли приходить реальний піхвець, захисні механізми психіки фокусуються на ньому і тимчасово припиняють їсти людину. Ціна, правда, завелика.

Тож часу було досить, тому сидів собі, чистив фільтри зволожувача повітря (йому надійшов час планового обслуговування) та переносив лендінг нашого першого ступеня з Tilda на Wix. Добрий та зручний був сервіс Tilda, але, на жаль, російський. Я й раніше використовував його з сумнівом, і лише тому, що дуже зручний, а після 24 лютого то вже зовсім ганьба. Та й скоро Tilda може впасти через санкції разом з багатьма іншими російськими бізнесами. Тож я вже майже повністю на Wix, сьогодні-завтра завершу перенос.

Готовність Путіна розв'язати ядерну війну, звісно, налякала. Але за кілька годин заспокоївся. Дуже сподіваюсь на те, що в ланці виконання того злочинного наказу хтось да відмовиться. Та й взагалі не можна поступатися тому атеросклеротичному параноїку (не в розмовному, в клінічному сенсі), досить вже того, що він керує цілою країною. Керувати світом йому можна тільки в своїй хворобливій уяві.

Ну, переможемо.

Обитаемый остров

"Прокурор вздрогнул: жёлтый телефон тихонечко звякнул. Только звякнул и больше ничего. Тихонько, даже мелодично. Ожил на долю секунды и снова замер, словно напомнил о себе… Прокурор, не отрывая от него глаз, провёл по лбу дрожащими пальцами. Нет, ошибка… Конечно, ошибка. Мало ли что, телефон — аппарат сложный, искра там какая-нибудь проскочила… Он вытер пальцы о халат. И сейчас же телефон грянул. Как выстрел в упор… Как сабля по горлу… Как — с крыши на асфальт… Прокурор взял наушник. Он не хотел брать наушник, он даже не знал, что берёт наушник, он даже вообразил себе, будто не берёт наушник, а быстро, на цыпочках бежит в спальню, одевается, выкатывает машину из гаража и на предельной скорости гонит… Куда?
— Государственный прокурор, — сказал он хрипло и прокашлялся.
— Умник? Это Папа говорит.
Вот… Вот оно… Сейчас: "Ждём тебя через часок"…
— Я узнал, — сказал он бессильно. — Здравствуй, Папа.
— Сводку читал?
— Нет.
"Ах, не читал? Ну, приезжай, мы тебе прочитаем"…
— Всё, — сказал Папа. — Прогадили войну".

А. и Б. Стругацкие. Обитаемый остров

Знадвору

Виходив прогулятися та винести сміття. День прохолодний, але сонячний. На вулицях люди та машини. Прикмета часу: на багатьох будинках заліплені назви вулиць та номери, щоб ускладнити орієнтування зайдам.

Аптеки, супермаркети та деякі кав'ярні відчинені. Черги чималі, в аптеки - по десять-двадцять метрів, в супери - понад сотню, кав'ярні майже вільні. Заспокійливих та знеболювальних немає чи практично немає.

Почекаю йти за кавою, у мене ще півтори упаковки є.