День дев'ятий

Без змін. Та сама погода знадвору, так само сижу вдома, працюю та туплю. На Осокорках так само тихо. Аптеки та магазинчики дедалі більше повертаються до роботи. Всі новини дізнаюсь з новин, тож нема сенсу переповідати їх тут. Тому знов скажу про думки та переживання.

Помічаю у себе в емоційному фоні якесь приречене "тепер так буде завжди". Гадаю, що зараз, плюс-мінус пара днів, в цей стан прийдуть практично всі. Це, на жаль, побічний ефект стресової адаптації. В першій, гострій фазі ми були розгублені, налякані та дезорієнтовані, ми не знали, звідки прилетить біда, яка саме і що з нею робити. На другій фазі (де можна ефективно триматися місяцями, якщо не забувати їсти та відпочивати) ми зорієнтувалися, і тепер можемо тягти, тягти й тягти. Але побічний ефект: коли в організмі все мобілізоване на те, щоб витягти, сприйняття стає звуженим тільки до цього коридору. І тоді здається, що все це тепер ніколи не скінчиться. Важливо пам'ятати, що це тільки ілюзія. Війна скінчиться, буде перемога та відбудова нормального життя.

У Росії нема сил на тривалу масштабну війну. Росія насправді невелика країна. Територія величезна, як США плюс Канада, а населення всього втричі більше за Україну. Економіка, завдяки санкціям, тепер слабша за нашу. Так, вони зараз оголосили військовий стан та мобілізацію, і десь за місяць наберуть ще одне таке військо як те, яке у нас вже приїхало. Але це вже буде повністю все, бо боєздатних людей там більше просто немає, і від того зусилля російська держава складеться одночасно, замість багаторічного скрутного, але все ж таки виживання під санкціями.

Тож тримаймося, просто тримаймося. Ми вже перемогли, але цей колос падає з величною повільністю, треба дочекатися.