День шістнадцятий

Без змін. Знадвору сонце та мороз, всередині я, головним чином програмую (бо клієнти відкладають сесії через брак можливостей чи душевних сил, і я їх розумію).

Звуки

Пожвавилося. Росіяни бомбили Межигір'я (не дочекавшись, доки туди завезуть Януковича), наші збили щось летюче з нашого боку Києва. Пишуть, що повітряні бої точаться над Київським морем (яке й до того було не надто чистим). Бляха на даху наді мною так гримить від вітру, що віддалені вибухи погано чути. У зволожувачі повітря підскрипує водяний фільтр – зрідка-зрідка, саме настільки рідко, щоб не виходило відфільтровувати той звук як регулярний. Бісить.

Екзистенційний стрес-тест

Останні роки піддали українців двом екзистенційним кризам.

Перша криза: локдауни та ізоляція – відібрали зовнішній світ за межами домівки, а також можливість не спілкуватися 24х7 з тими, хто в тій домівці мешкає.

Друга криза: повітряні тривоги та евакуації – повідбирали домівки з усім цінним та особистим, що в них є, та вкинули до незнайомих місць та людей.

Обидві кризи відібрали безпеку у теперішньому та будь-який контроль майбутнього.

Майже кожен українець тепер має досвід життя, де єдиними сталими елементами є тільки сама людина плюс кілька найважливіших речей, які можна тримати при собі.

Краще б того випробування не було, але воно надає унікальну можливість тотально пережити, що насправді є найважливішим, прояснити цінності, сенси та пріоритети. Без можливості збрехати собі. До того ж масштабно, не поодинці, а всій нації водночас.

Люди ще за часів ковіду казали, що світ змінився безповоротно. Ні. Світ залишився тим самим. Безповоротно змінилися ми самі.