День сто шістдесятий

На Осокорках тихо, у мене все гаразд. Сьогодні хмарно і не спекотно, накрапує дощик, у мене вільний день. Мабуть, піду погуляти.

Українська влада вирішила, що війни вже нема, тож можна знов псувати людям життя на рівному місці. НБУ заборонив на обмінках табло з курсами валют – сподіваються, що люди тоді ті курси позабувають. Ну, в Росії таке вже робили, і що вийшло?

Київська адміністрація наказала всьому наземному міському транспорту зупинятися під час тривог та виганяти пасажирів назовні. Бо, розумієте, вимкнення тільки метро та торгових центрів – це ще не досить заважає жити та працювати. Автівкам та пішоходам поки ще з'являтися на вулицях не заборонили, і за те дякую. Ото вірно я казав на початку війни: Кличко усі проблеми вирішує локдаунами.

Чекаю на перемогу хоча б над Росією, бо дурість людська непереможна.

Травматичний зграйний імунітет

Більшість людей переживають потенційно травматичні події, не утворюючи психічної травми. Психіка порається сама. У меншості травма формується – у когось з надчутливістю до тригерів, у когось з радикальною втратою чутливості.

Цей розкид індивідуальних реакцій, окрім користі для виживання виду (наступного разу хтось втече від найменших ознак небезпеки, хтось її проігнорує та кинеться битися – хтось да виживе), для зграйних видів додатково послуговує колективною пам'яттю, яка працює і без мови та розумності. З тих, хто вижили, надчутливі потім до самої смерті волають та застерігають решту від спроб повторити; нечутливі відморозки, взагалі-то небезпечні і для себе, і для оточення, першими кидаються ту небезпеку вбивати. Це практично так само, як індивідуальний імунітет, тільки на рівні зграї.

Цей механізм, як і імунітет, теж дає автоімунні збої. Коли зовні все довго триває добре та безпечно, головним джерелом небезпеки одне для одного стають самі члени зграї. І тут вже хто переважить серед травмованих. Якщо надчутливі – вони своїм воланням посилюють альтруїзм решти та блокують зростання внутрішньозграйного насильства (а потім деякі хитродупі співплемінники зловживають цим механізмом заради власних преференцій, але то вже інша історія).

Якщо ж серед травмованих колись випадково переважають відморозки – вони поширюють насильство, вибиваючи надчутливих, створюючи ще з дитинства нових відморозків та взагалі посуваючи в зграї міру того, що є нормальним. З часом така відморожена зграя гине, бо травматики не можуть конкурувати в загальній ефективності зі здоровими особинами, але певний час всім довкола стає кепсько. Що ми, власне, наразі й відчуваємо.