День п'ятдесят сьомий
Thursday, 21 April 2022 07:52![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png){kind=small}
andrzejnНа Осокорках тихо, у мене все гаразд. Працюю, пишу гру. Зі вчора відчуваю помітне полегшення. Схоже, що я настільки вірю в ЗСУ та нашу перемогу, що активні бойові дії мені переживати легше, аніж наростаючу напругу тимчасової тиші.
Думаю про паралелі між життям у тиловому місті та в часи ковіду. В окупації чи під інтенсивними обстрілами – то інше, там аналогія не працює, а от тут помітно. Пам'ятаю, на вакцинаторській хвилі в Ізраїлі антиваксерам пропонували під час ракетних обстрілів не йти до укриттів та набувати природний імунітет до ракет; то було пророче.
Отже, і тоді, і тепер трапилось щось величезне, на що я ніяк вплинути не можу, а можу тільки якось до того пристосовуватися. Попереднє життя більш чи менш зруйноване та поставлене на паузу, попереду бентежна неясність. І тоді, і тепер ми сидимо по домівках – тоді через локдауни, тепер через комендантські години та доби. Транспорт працює з обмеженнями. Заклади працюють вибірково, раніше – через заборони, тепер – бо працівники та товари не можуть доїхати. Онлайн і тоді, і тепер частково рятує. Тоді всі щодня нервово дивляться графіки захворювань та читають аналітику епідеміологів з вірусологами, тепер читають новини з фронту та військово-політичну аналітику.
Тоді вимагали всім носити маски, митися антисептиками та обмежено заходити до закладів. Тепер – ховатися під час сирен та затемнювати вікна надвечір. Люди на це реагують теж різноманітно. Як тоді, так і тепер хтось вивчає деталі, вираховує ймовірності та творчо нехтує настановами. Хтось сумлінно дотримується всього, знов-таки одни просто так бо треба, інші справді тривожаться та таким чином заспокоюються. Хтось переляканий настільки, що залишає собі обмеження і тоді, коли їх вже можна скасувати. А комусь нове життя зненацька сподобалося більше за попереднє.
Думаю про паралелі між життям у тиловому місті та в часи ковіду. В окупації чи під інтенсивними обстрілами – то інше, там аналогія не працює, а от тут помітно. Пам'ятаю, на вакцинаторській хвилі в Ізраїлі антиваксерам пропонували під час ракетних обстрілів не йти до укриттів та набувати природний імунітет до ракет; то було пророче.
Отже, і тоді, і тепер трапилось щось величезне, на що я ніяк вплинути не можу, а можу тільки якось до того пристосовуватися. Попереднє життя більш чи менш зруйноване та поставлене на паузу, попереду бентежна неясність. І тоді, і тепер ми сидимо по домівках – тоді через локдауни, тепер через комендантські години та доби. Транспорт працює з обмеженнями. Заклади працюють вибірково, раніше – через заборони, тепер – бо працівники та товари не можуть доїхати. Онлайн і тоді, і тепер частково рятує. Тоді всі щодня нервово дивляться графіки захворювань та читають аналітику епідеміологів з вірусологами, тепер читають новини з фронту та військово-політичну аналітику.
Тоді вимагали всім носити маски, митися антисептиками та обмежено заходити до закладів. Тепер – ховатися під час сирен та затемнювати вікна надвечір. Люди на це реагують теж різноманітно. Як тоді, так і тепер хтось вивчає деталі, вираховує ймовірності та творчо нехтує настановами. Хтось сумлінно дотримується всього, знов-таки одни просто так бо треба, інші справді тривожаться та таким чином заспокоюються. Хтось переляканий настільки, що залишає собі обмеження і тоді, коли їх вже можна скасувати. А комусь нове життя зненацька сподобалося більше за попереднє.
