Професійні спостереження
Monday, 2 May 2022 19:10![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png)
В тилу та евакуації психотерапевтична практика повертається до норми. (В окупації та під обстрілами – інша справа, але у мене немає звідти клієнтів та колег, з ким я активно співпрацюю). А тут вже практично як до війни, з поправкою на обмежені багато в кого фінанси.
Всі так чи інакше відновили безпеку та орієнтацію в ситуації, відбудували повсякденні рутини. Теми війни практично в усіх відійшли в фон: про них не забувають, але вони вже не гострі, не затримують увагу. У фокусі знову звичні фігури стосунків, ідентичності, сенсів, меж та відповідальності тощо, у кого що актуальне. Робота повертається з кризово-підтримуючого формату до власне психотерапії, дослідження та усвідомлення психічних процесів.
Відповідно, групи – і терапевтичні, і професійні супервізійні та інтервізійні – якось одностайно посувають запит з тимчасової форми груп кризової підтримки назад до своїх звичайних форматів. Ну, ті, які витримали удар та не посипалися. Супервізанти, які тимчасово переривали індивідуальну супервізію, теж повертаються, бо і у них відповідно відновлюються питання практики.
Тривалі навчальні програми здебільшого всі ще на паузі. Ці багаторічні процеси потребують більшої стабільності, аніж ми наразі вже маємо. Хоча дехто з колег вже розігналися відновлювати викладання у зачеплених війною групах, але то поодинокі ексцеси. Зараз все ще час (як і був з початку війни) на поодинокі або короткотривалі семінари, здебільшого онлайн.
Окреме явище, яке особисто мене дивує – це групи з іноземними ведучими, які начебто мають надавати терапевтичну та професійну підтримку, бо не включені в нашу ситуацію і тому більш стабільні. Але здебільшого самі не мають досвіду роботи з учасниками та жертвами війни, та до того ж мовний бар'єр помітно перешкоджає налагоджувати контакт. Не знаю. Подивимось.
Всі так чи інакше відновили безпеку та орієнтацію в ситуації, відбудували повсякденні рутини. Теми війни практично в усіх відійшли в фон: про них не забувають, але вони вже не гострі, не затримують увагу. У фокусі знову звичні фігури стосунків, ідентичності, сенсів, меж та відповідальності тощо, у кого що актуальне. Робота повертається з кризово-підтримуючого формату до власне психотерапії, дослідження та усвідомлення психічних процесів.
Відповідно, групи – і терапевтичні, і професійні супервізійні та інтервізійні – якось одностайно посувають запит з тимчасової форми груп кризової підтримки назад до своїх звичайних форматів. Ну, ті, які витримали удар та не посипалися. Супервізанти, які тимчасово переривали індивідуальну супервізію, теж повертаються, бо і у них відповідно відновлюються питання практики.
Тривалі навчальні програми здебільшого всі ще на паузі. Ці багаторічні процеси потребують більшої стабільності, аніж ми наразі вже маємо. Хоча дехто з колег вже розігналися відновлювати викладання у зачеплених війною групах, але то поодинокі ексцеси. Зараз все ще час (як і був з початку війни) на поодинокі або короткотривалі семінари, здебільшого онлайн.
Окреме явище, яке особисто мене дивує – це групи з іноземними ведучими, які начебто мають надавати терапевтичну та професійну підтримку, бо не включені в нашу ситуацію і тому більш стабільні. Але здебільшого самі не мають досвіду роботи з учасниками та жертвами війни, та до того ж мовний бар'єр помітно перешкоджає налагоджувати контакт. Не знаю. Подивимось.