andrzejn | Страх, але не той

Колега написав глибоке та розумне, але на обмежене коло. Цитую з його дозволу (у власному вільному перекладі), бо відгукується. Саме так. Все саме так.

===
Багатьох мобілізація лякає тому, що переживається як втрата життя. І до страху фізичної смерті на передку тут ще дуже далеко, насамперед це стосується втрати способу життя з його звичним укладом і важливими зв'язками. Втрата ідентичності, яка може бути страшнішою за втрату тілесного життя, бо позбавляє те життя сенсу.

Та реклама мобілізації, що можна побачити зараз, лише підкреслює, наскільки люди, що її створили, дупля не відбивають у природі цього страху. І коли видно, що ніхто й не хоче вникати в цю тему, це лякає ще більше.

Куди простіше повісити ярлик «страх смерті» і створити продукт, який застарів на 3 роки і абсолютно не працює.

Ну і набирати абсолютно невмотивованих людей звичними репресивними методами, виконуючи план.

***

Тим, кому ще наразі (або взагалі) не загрожує мобілізація, теж дістається. Бо їм доводиться жити в практично неусвідомленому токсичному середовищі, де з кожної праски несеться образ «правильного» життя. Як правило, цей образ передбачає той чи інший градус жертовності.

І, якщо ти з якихось причин живеш інакше, то ти, як у тому анекдоті, «живеш, але живеш даремно». Твій внесок у життя суспільства знецінюється до нуля, ти так чи інакше інвалідизований, і з цього приводу вкриваєшся соромом, провиною і безсиллям.

Повертати своє життя собі коштує чималих зусиль і роботи. Але це, все ж таки, стратегічно перспективніше, ніж переживати власну нікчемність і недостатність.
Хоча втомлюєшся сильно і через те, і через те.
===