День восьмий

Знадвору відлига і мряка. Складно нагадувати собі, що минув лише тиждень війни, настільки все за ці дні перекинулось. Як завжди за часів Майдану, новини втрачають актуальність, доки доходять до сайтів новин.

Особисто у мене не відбувалося нічого (і це за теперішніх часів однозначно добрі новини). Трохи працював, трохи поїв, багато тупив. У нас на Осокорках досі тихо. Тому сьогодні більше про мої думки, аніж про події з життя.

Вчора ввечері росіяни всадили ракету в Київський вокзал з біженцями. Починаючи з Харкова, росіяни остаточно кинули імітувати невластиву їм військову гідність та повернулись до звичного їм тероризму.

Кілька разів бачив пости від росіян про те, що поточні санкції проти Росії взагалі не виконують своє призначення, бо б'ють по простим людям і злять їх на весь інший світ, замість переконувати та залучати як союзників. "Любі друзі"™. М'які санкції заради переконання людей послідовно вводили з 2014, вони виявилися геть неефективними. Поточні санкції спрямовані на знищення Росії як держави. Дуже співчуваю добрим людям, яким випало зараз перебувати на тій території (я знаю, ви є, я з вами давно спілкуюсь). Якщо ще можете – тікайте звідти, бодай куди, потім розберетесь. Росію вже ніхто не планує зберігати. (І Путін теж не планує, йому залишився лише шлях максимальних знищень перед власною смертю, бо ж визнавати свої помилки та вибачатися він не здатний).

Вчора ще думав про агресивну українську пропаганду, яка завдяки нашим кібервійськам зараз стрімиться в Росії з усіх шпарин та б'є по нервах. Вона все ще дещо спрямована зкомпенсувати офіційну російську брехню, але, гадаю, наразі вже всі, хто могли та хотіли, вже все почули та зрозуміли. Тому мета посувається з інформування на деморалізацію. Готуйтесь, далі буде гірше. Після Харкова та Київського вокзалу тут вже не залишилось бажаючих щось владнати по-доброму. (Заради чого, власне, російські командири і роблять отой терор: щоб росіяни втратили шанс мирно здатися і таким чином змусити їх воювати. Те саме робили в Чечні).

Професійні спостереження психотерапевта

Традиційна моя практика зараз сильно поменшала: ніхто з клієнтів не пішов, але багато хто сидять по сховищах, перебувають в евакуації з поганим зв'язком або просто наразі не мають душевних сил на глибоку терапевтичну роботу.

Ті, хто продовжують сесії, власне, глибокої терапевтичної роботи наразі і не потребують. В ситуації гострої кризи та стресової адаптації все, що потрібно людям – це просто виговорюватись, отримувати розуміння, співчуття та підтримку, та подеколи нагадування вчасно їсти, спати та піклуватися про себе. Все. Глибока робота з наслідками травми буде після перемоги. Тому сесії вряди-годи тривають не звичну повну годину, а вкладаються в 30-40 хвилин, хіба що людині треба нагально проговорити якісь свіжі масштабні переживання. Це й на краще, бо і я зараз не в кращій формі, а 30-40 хвилин ще тримаю увагу без напруження. (Примітка наявним клієнтам: будь ласка, не намагайтесь берегти мене і спеціально скорочувати сесії. Я цілком здатний трохи напружитися і відпрацювати повну годину).

Час, що звільнився, я витрачаю на пости в фейсбуці. Люди мені пишуть, що це їх підтримує, ну й добре. Людям підтримка, мені відреагування.