День сто вісімнадцятий

[andrzejn]

На Осокорках тихо, у мене все гаразд. Зустрічався з колегами (онлайн, бо половина ще в евакуації по різних країнах). Помітив нове враження, якого не було на таких зустрічах раніше: з розповідей не складається єдина картинка. Нібито кожен приніс по дві повних жмені пазликів з трьох різних комплектів (у кожного своїх), і все це висипали у велику групову купу. Збирайте.

Минула найкоротша ніч року, тепер по хвилинці день почне скорочуватися. Але головна спека, в усіх сенсах, ще попереду.

Чекаю на перемогу та гарячу воду.

Comments

[paserbyp]

Евакуація це назавжди, бо вона переходить в еміграцію хоча не у всіх та і таке буває.

[click0]

Не согласен. С учетом глобализации, языкового и культурного барьера, эмиграция - тяжелый и непростой выбор.

[paserbyp]

Еміграція це шанс почати нове життя і для себе і для своїх дітей.

[click0]

Для детей - да, а вот для себя - врядли.

[paserbyp]

А так как мы живем для детей, то и для себя!

[andrzejn]

Жизнь только ради детей - прискорбная жизнь.

[paserbyp]

Це дуже цікаве питання і я не зовсім згоден про скорботу. Тут кожний вирішує для себе і тільки Бог йому суддʼя в цьому питанні!

[andrzejn]

Відсотків десять залишаються в еміграції – ті, хто і так планували, а зараз трапилася нагода; хто дуже злякалися війни; у кого в Україні нічого й нікого не залишилося. Решта повертаються.

[paserbyp]

Я думаю що відсотків 50 залишаться в еміграції, а може і більше…

[andrzejn]

Ну поки що цифри інші.

[paserbyp]

Рахувати треба бути після війни, а після війни цифри могуть бути ще гіршими.